Пронизлива тиша

Фото — Liza Butryn

Слушай беззвучие, слушай и наслаждайся тем, чего тебе не давали в жизни — тишиной (М.Булгаков)

Пронизлива тиша.

Раніше уявити не могла, що колись скажу: “Тихіше, хочу тиші». Ніколи не любила її, пронизливу, лякаючу, сумну. Завжди намагалась чимось заповнити цю безмовність: приємним діалогом, пустим базіканням телевізора та музикою… останнє – найкраще. Музика завжди надихала мене. Є люди, які полюбляють її слухати увімкнувши усі динаміки, так щоб кожний собака почув. Я теж не проти такого варіанту. Але понад усе вже здавна вподобала навушники. Вони ніби відривають від наколишнього світу, залишаючи сам на сам зі своїми думками, мріями та піснями. Я перевтілююсь та знаходжу відповіді на безліч питань, вирішую складні задачі, і просто викидаю бруд та сміття зі своїх мозку та душі. Проте, трапляється, що навіть навушники залишаються лежати на дні сумки, тому що хочеться просто дивитися у вікно – тупити, чи як там кажуть.




Невже це дивно? Невже обов’язково потрібно кудись бігти, комусь щось доводити, напружувати свої сірі клітини?
Ми всі перевантажені: шаленим ритмом життя, постійними стресами та великим обсягом інформації. Але особисто мене найбільше втомлюють конфлікти, плітки, сварки та з’ясування стосунків у кожній сфері нашого життя та на кожному рівні відносин. Іноді навіть після звичайної прогулянки посмішка зникає з обличчя. Коли, наприклад, прямуєш до парку з дитиною, а тобі незнайома літня жіночка заявляє, що ти – абияка мати, тому що погано вдягла свою дочку. Годі казати про безліч інших ситуацій, які зводять нанівець почуття оптимізму та натхнення. Можна просто сидіти, нічного не робити, і все одно до тебе будуть долітати уламки сварок та сутичок. Інколи приходить момент, коли жадаєш залишитися наодинці зі своїми думками або навіть зовсім без думок.
Проте так влаштована людина, що ніколи не буде повністю задоволена тим чи іншим станом. Недарма кажуть, що від постійної тиші можна з’їхати з глузду. Це правда. Коли деякий час довелося бути одною, насолоджувалася мовчанням недовго. Це ж так просто: серед нас мало хто абсолютно самодостатній. Усім потрібен співрозмовник, а якщо його поряд нема, якщо лякає спокій…тоді у нагоді стане телевізор або радіо.
До чого це все? Можливо хтось скаже: цей текст пустий, яка його основна думка? А думка загубилася…розчинилася повністю у пронизливій тиші.

© Helen, 2019

 

Читати статті.

Читати книги.

Повернутись на головну.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *