Відразу хочу сказати, що ця історія не претендує на твір художнього мистецтва, не назву її навіть есе. Це звичайна розповідь, яких чимало. Раніше й гадки такої не мала – писати текст, у якому згадувалась би війна, бо слово це було для нас чимось далеким, як і для всіх людей, які живуть у мирному світі, а про страшенні події чують лише у новинах, здебільшого не сильно звертаючи на них уваги. На жаль, страшний смисл таких подій можна зрозуміти лише тоді, коли вони відбуваються безпосередньо з тобою. Але, знаєте, нехай якомога менше людей відчують справжню жахливу силу цього слова. Моя розповідь про незабутню подорож під час війни.
Continue reading

Звичка така з’явилася нещодавно: тримати руки перед собою, на животі, схрестивши пальці. Вже не одна людина запитала у Марії, звідки взялася така звичка. «Мабуть, нерви», – відповідала вона. «Та ясна річ, ми всі тут у напрузі, війна – то справа неповсякденна, не звикли ми до неї». Марія щойно наблизилася до сусідок, тому почула лише останню фразу. «Буцімто можна колись звикнути до того апокаліпсису», – подумалося їй.
Continue reading