Бібліотека Страуса - Панас Мирний - Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Повернутись по переліку книжок автора

Сторінка 65

— Не зна-ю, — одмовляє з протягом Христя. — От, дивись: і потеліпався ж на хутір шукати, буцім у селі дівчат трохи!.. І чого його туди понесло?!

— Понесло... — усміхаючись, каже Чіпка. — Так кажи, Грицьку, чи підеш?

— На коли?

— На ту суботу, — гулящий день буде.

— На суботу — можна.

— Гляди ж, Грицьку! А поки що — прощавайте. Ще треба в одно місце бігти...

Чіпка пішов, а Грицько з Христею завели розмову про його.

— От, дивись, Христе: таки будуть люди з цього Чіпки! Оце одружиться, а жонатому, звісно, вже не те, що парубкові.

— Хіба його не видно й спершу було, що він чоловік путящий? Чи до роботи, чи до майстерства — до всього вдався.

— А пив же та волочився як?! — згадав Грицько.

— Молодий був, дурний, а постаршав — за розум узявся, — одказує Христя.

— От тепер і старій Мотрі таки спочивок буде, а то сердешна мати не знала спокою ні вдень, ні вночі...

— Бозна ще яка невістка буде...

— Та що невістка? Хай яка там вона собі не буде, а він, як син, повинен не дати в образу рідної матері.

— Та бувають, Грицьку, такі, що ти їй хоч кіл на голові теши, а вона — як тієї, та й тієї...

— Ну, в мене б вона не тієї заспівала.

— То ж то у тебе.

— А що ж? Цебто попустити, щоб чорт батька зна що моєю рідною матір'ю верховодило? Ні, мабуть би, прикусила вона язик, зціпивши зуби!

— Що ж, якби оце в тебе й справді мати була, то це б і мені так було?

— Так ти ж, Христе, не така... Я знаю, що ти б і матері моїй догодила б, як мені...

— То ще, яка б була мати.

— Та ти усякій матері догодиш. А Чіпчина мати чим не поважна людина?

— Та я за бабу Мотрю нічого й не кажу. Спасибі їй, вона така добра до нас, немов рідна. Я кажу за других. Он, у Василенка: на віщо невістку перевела? .Як ішла — як калина була та гладка, як піч, а тепер — як з хреста знята! Он-то які бувають свекрухи... Такій сам чорт не вгодить, не тільки невістка.

Отак вони довго балакали. Слово за слово чіплялося; одна думка нанизувалась на другу — то заходячи на людей, то звертаючи на Чіпку.

— Ти ж мені розкажеш, яка там молода, — вже лягаючи спати, каже до чоловіка Христя. — І де він її видрав!!.

— Та вже ж побачимо, що там за цяця така, то й розкажу, — одмовив Грицько, і собі вкладаючись.

Рано звечора погасили світло син з матір'ю. Рано звечора вони поляг.али спати, натомлені денними пригодами. Оже сон не йшов обом їм на думку.

Йому знай привиджувалась Галя, весела, як ясочка, — як вона буде бігати по хаті та порядкувати... Тільки шкода: хата тісна; треба нову ставити, — промигнуло в думці, й викликало цілий рій... Йому вже ввижається, що він розвалив оцю хату, а заложив нову, з світлицею, з хатиною, з великими вікнами... "У хатині ми будемо жити, — радиться він з Галею, — мати, мабуть, не злазитиме з печі; а світлиця — чужого чоловіка прийняти... Добре, Галю?" Галя засилає йому погляд згоди... Пересновуються його думки з її думками; викликають усмішку, радість... Добра надія пестить його серце. Чіпка забуває давнє життя, забуває все, що було — минуло: на легеньких крилах прудкої думки несеться він уперед, далі... у рай тихого щастя...

Мотря думала теж про Галю. Тільки не веселі, а смутні думки обхопили материну голову. "Господь. його знає... — думала вона. — Хоч би я її бачила коли, хоч би чула її мову, голос... Може, там така, що й не приступ; а може, з тих, що аби зав'язати світ парубкові, а то й кине — другого знайде... Між багатирками і такі часом бувають... Звісно— з жиру! Виросте в розкоші та в достатках; само ніколи не гнуло свого стану, не кололо білих рук об колючу стерню, — все те наймички... А тут побачить, що все те треба своїми ручками та пучками... візьме та й кине... Хіба тепер як на світі стало?!"

Від таких думок та гадок сердешна мати знай перекочувалась з боку на бік та важко зітхала.

— Ви не спите, мамо?

— Ні, сину.

— Чому ж ви не спите?

— Та так... усе думки такі лізуть у голову...

— Не журіться, мамо!

XXVI

НА СВОЇМ ДОБРІ

У суботу заслав Чіпка старостів до Максима. У неділю були оглядини в Чіпки. Максим не забував старосвітського звичаю: поїхав сам і вблагав Явдоху поїхати на оглядини.

Максим знав, за кого віддавав дочку. Не дуже дерла йому очі вбога Чіпчина хата й старенька, бідно зодягнена мати. Не так на те Явдоха глянула: не так воно вразило її горду пиху. Про самого Чіпку — гріх слово сказати! Та його хата низенька й тісна, його мати згорблена, стара, висушена гіркою нуждою та лихом, розкопирсали хижу, падку на розкоші та на прибуток натуру Явдошину.

Як вернулися з оглядин, вона накинулась мокрим рядном на чоловіка. Максим, добре знаючи її натуру гарячу, воркотливу, вийшов з хати та нарошне довго копирсався коло хазяйства. Тоді Явдоха прискіпалась до Галі:

— Ну, так! придбаєш, дочко, свекруху на весь світ... Господи! На ній і обличчя людського не знать... Від злості аж скривилася; висохла, як суха тараня...

— Та то, може, вона вам, мамо, так на перший погляд здалася, — одказує Галя.

Так куди!.. Кинулась Явдоха в жаль та сльози.

— Якби знала, моя дитино, таку лиху годину, якби знала, що таке в його застану: краще б тебе довіку з непокритою косою водила, ніж таке бачити!..

Не вподобала й Мотря Явдохи. Вона здалася їй гордою, бундючною, недоступною... "Пані... пані! — шептала Мотря. —1 чого встряв сюди Чіпка?.. Уже ака мати, така й дочка: яблучко від яблуньки недалеко одкотиться... Утопить він свою голову, та й мою разом. Чує й віщує моє серце..."

Обидві матері були такі, що хоч би й назад, — та вже нічого робити: діло прилюдно було зроблено.

На другу неділю молодих повінчали.

На радощах Максим таке весілля справив, що ще ніхто ніколи й не зазнає. Цілий тиждень музики грали, ноги не спочивали; варена та запікана річкою лилася, а що вже простої, то хоч купайся... Людей найшло Видимо-невидимо: і прості, й москалі, й Сидір там між ними; і старшина з писарем, засідатель з своїми далекими родичами-полупанками... Сказано: нігде пальця просунути ні в хаті, ні надворі. Максим либонь ще й станового дожидав, та становий чомусь не приїхав.

Грицько, підстароста, дивувався тому багатству, що так ні ждано, ні гадано, припало Чіпці. Його аж заздрість розбирала. Дивувалися й завидували Чіпці люди не менше Грицька. "І як-таки за такого ланця та вийшла така багачка, як Галя?" Старі діди та баби все те собі на умі мали, а молодиці нишком поміж себе рахували, що воно таки щось непевне: видно, чортяка й тут якогось гедзика вкинув! Та, дивлячись на Галю, що сиділа коло Чіпки, як макова квітка, знай перешіптувались та хитали головами, моргали бровами... А чоловіки тим часом од Максима по повній випивали та примовляли: "Дай же, боже, щоб наші молоді живі та здорові були, — у щасті кохалися, у розкоші купалися, до самого віку нічого лихого не знали!" — Щоб знай багатіли та спереду горбатіли! — додав староста Яків Кабанець, такий удатний до тих приказок. — Беседа залилася нестямним сміхом та реготом, а жінки, жартуючи, давай штовхати старосту кулаками межи плечі, примовляючи: "О, щоб тебе!.. щоб тебе!" А староста, незважаючи на духопелики, ухопив вареника в зуби, розіпхав танцюристу молодіж, крикнув: "Грай, музико!" та й пішов навприсядки — аж земля загула. Музика різала, пиляла — аж струни лопались; скрипки вгиналися; бубен, як грім серед літа, бухтів; мідяні тарілки бряжчали та цокали, немов сто пар циганських коней з бобончиками та дзвониками перло селом...

Гуляли-гуляли на хуторі та так цілою юрбою переїхали в Піски до Чіпки.

Сторінка 65

Назад Далі

1....63 64...66 67...78

Перейти на сторінку:

Всі твори, представлені в розділі БІБЛІОТЕКА сайта www.straus.net.ua, взяті з відкритих джерел. Авторам, котрі бажають або не бажають бачити свої твори на цьому сайті, необхідно написати нам звідси. А роскомнадзору йти слідом за руським ваєнним карабльом.