Бібліотека Страуса - Панас Мирний - Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Повернутись по переліку книжок автора

Сторінка 62

— Не знаю... — позіхаючи, одказує Лушня. Чіпка зо зла поскріб потилицю.

— Тут є в вас на пивниці пушкарі, мабуть, вони знають...

— І того не знаю...

— Що ж ти знаєш? — скрикнув з серцем Чіпка.

— Нічого не знаю, — одказав понуро Лушня й перекинувся на бік.

Чіпка плюнув; вийшов з клуні. Серце його пекла досада... "Піти б до Петра та до Якима? — подумав він. — Так же не блигий світ: треба аж на Побиванку теліпатись...

Він знову вернувся до Лушні.

— Тимофію! та скажи, Христа ради...

— Що ж я тобі скажу?.. І чого йому так припало до того Сидора?!.

— Іроде! гаспиде! — закричав Чіпка: — напився, що й язика не повернеш у роті, то йому й байдуже, що тут з тебе жили тягне...

— А-ай, гос-по-ди!.. — позіхаючи, каже Лушня. — Ходімо вже... — та й устає.

Чіпці трохи полегшало. Вийшли вони з клуні, напрямились до хати, де жили робочі з пивниці.

Клуня стояла оддалеки. Треба було переходити до хати через пустиння. Тут вони стріли метку москалів, котрі йшли до пивниці випити пива. В той час уже добре смеркалося. Вони поздоровкались з москалями і швиденько поминули їх. Коли це — щось ударило Чіпку ззаду по плечі.

— Здоров, Чіпко!

Чіпка оглянувся — Сидір.

— А-а, здоров, Сидоре!

— Куда ефто вьі? — питає Сидір.

— Та тебе шукаємо, — одказав Чіпка.

— Ну, вот і хорошо. Пайдем вместе пива выпьем.

— Ви яс ідіть собі, а я піду спати, — каже, одрізняючись, Лушня.

Чіпка пішов з москалями.

— Сидоре! я до тебе маю діло, — каже Чіпка, коли вже підпили трохи.

— Какое? говори!

— Та... — мнучись, одказує Чіпка: — люди чужі...

— Говори-говори: ото, брат, свои.

— Та хоч і свої, та не можна...

— Ну, пойдем походим. Вьі, братцы, обождите. Я — сичась, — обернувся Сидір до москалів. Вийшли вони удвох з хати, почали ходити по пустоші, кругом пивниці. Ніч уже зовсім налягла на землю, а в додаток ще й туман піднімався. Було темно й вогко. Чіпка почув, що в його якось страшно затіпалось серце, мов ще ніколи так не билося; у грудях спирало дух, важко було дихати... "Що — як не схоче?" — думав він. Серце в його хололо; він не знав, з якого боку підступити до Сидора.

— Ну, что ж тьі? — не видержав Сидір.

— Та бач, Сидоре... Я чув — ти женишся...

— Да. А что?

— Та, кажуть, либонь молода не хоче...

— Как, не хочет?.. Да что молода, коли отец с матерью слово дали!.. Что же ей еще?

— Та воно, бач, нічого... Яке тільки ваше життя буде?.. Не з ними ж тобі жити, а з жінкою.

— А коли не будет слушаться — ефто на што? — і показав кулака.

Чіпку пройняв наскрізь страх і холод.

— Сидоре!.. не губи душі!.. бовкнув Чіпка зопалу, та й сам схаменувся, —та було вже пізно.

— Какой души? — питає здивований Сидір.

"Виручай, милий боже!" — подумав Чіпка — і голосно промовив:

— Вона тебе не кохає... Ми з нею давно знаємось, та...

— Может быть, хочешь, чтобы я уступил тебе? — перебив його Сидір. — Не, брат: не бывать ефтому!

— Ти, як москаль, брате-Сидоре, всюди вештаєшся, всюди ходиш з полком, — ти собі знайдеш десь кращу...

—Да что ты, брат? Ведь я издержался... Четвертную фельдфебелю дал, пятидесятирублевку ротному, штобы только позволил; да еще покупок сделал рублев на пятьдесят...

— Я тобі, коли хоч, удвоє верну...

— Да как же, братец? Ведь меня спросят: почему не женился? тогда что?

— Скажи, що розійшлися... Молода недужа, або що... Уваж, Сидоре! Прошу тебе: уваж!.. зараз і гроші дам.

— Да ано, брат, так... Только — как же быть-то?.. ты разве с нею — таво?

— Та, кажу ж тобі, ми з нею давно покохалися... Вона мені й сказала: як віддадуть за тебе, —сама на себе руки наложе...

— Ишь-ты!!. еще отвечать придется...

— Егеж... не губи, Сидоре, душі!.. Я знаю: ти чоловік добрий...

— А что же я ему-то скажу, отцу?

Сторінка 62

Назад Далі

1....60 61...63 64...78

Перейти на сторінку:

Всі твори, представлені в розділі БІБЛІОТЕКА сайта www.straus.net.ua, взяті з відкритих джерел. Авторам, котрі бажають або не бажають бачити свої твори на цьому сайті, необхідно написати нам звідси. А роскомнадзору йти слідом за руським ваєнним карабльом.