Бібліотека Страуса - Роджер Желязны - Рыцарь Теней

Фантастика

Фентезі

Детектив

Класика

Пригоди

Історичний

Не художня література

Сучасна проза


Повернутись по переліку книжок автора


Сторінка 11


Стиснув рукоять меча, я еще раз проверил по-прежнему висящие заклинания. Не успел я сделать еще что-нибудь, как все помещение оказалось пронизано жутким ощущением присутствия кого-то еще. Оно представлялось столь сильным, что обнажать меч или читать заклинания я счел не самым благоразумным.

Будь все, как обычно, я вызвал бы Знак Логруса, но и этот путь был для меня закрыт. Я попытался откашляться, но из горла не вылетело ни звука. Потом в самом сердце сияния началось движение, объединение...

Подобно Тигру Блейка, ярко пылая, обретал форму Единорог. Смотреть на него оказалось так больно, что пришлось отвести глаза.

Я заглянул в глубокую, прохладную тьму, но и там не было отдыха моему взору. В темноте что-то зашевелилось и опять раздался звук, словно металл со скрежетом прошелся по камню. За этим последовало мощное шипение. Земля опять задрожала. Из тьмы поплыли искривленные линии. Даже раньше, чем в ярчайшем сиянии Единорога стали различимы очертания, я понял, что это голова вползающей в часовню одноглазой змеи. И перевел взгляд в точку между ними, наблюдая за обоими боковым зрением. Это оказалось куда лучше, чем пытаться смотреть на любого из них в упор. Я ощущал на себе их пристальные взгляды - взгляд Единорога Порядка и Змеи Хаоса. Чувство было не из приятных, и я попятился, пока спиной не уперся в алтарь.

Оба еще немного пошли вглубь часовни. Единорог опустил голову, нацелившись рогом прямо в меня. Жало змеи молниеносно вылетало в мою сторону.

- Э-э... если вам обоим нужны доспехи и прочие штуки, - начал я, - у меня, разумеется, нет никаких возражений...

Змея зашипела, а Единорог поднял копыто и уронил его, разбивая пол часовни, и прямо ко мне, словно черная молния, побежала трещина, которая остановилась у моих ног.

- С другой стороны, - заметил я, - Ваши Сиятельства, своим предложением я не намеревался оскорбить вас...

- ОПЯТЬ ТЫ НЕ ТО ГОВОРИШЬ, - нерешительно вмешался Фракир.

- ТОГДА СКАЖИ, ЧТО НАДО ГОВОРИТЬ, - сказал я, пробуя думать шепотом.

- Я НЕ... О!

Единорог взревел, Змея встала на хвост. Упав на колени, я отвел взгляд в сторону, потому что их взгляды каким-то образом стали причинять физическую боль. Я дрожал, все мышцы заныли.

- ТЫ ДОЛЖЕН, - сказал Фракир, будто отвечая урок, - ИГРАТЬ В ИГРУ ПО УСТАНОВЛЕННЫМ ПРАВИЛАМ.

Не знаю, что за железка вонзилась мне в ребра. Но я поднял голову и повернул, посмотрев сперва на Змею, потом на Единорога. Глаза болели, словно я пытался пристально разглядывать солнце, и все-таки мне это удалось.

- Вы можете заставить меня участвовать в игре, - сказал я, - но не можете заставить сделать выбор. Моя воля принадлежит мне. Я буду всю ночь караулить доспехи, как от меня требуется. Утром я пойду дальше без них, потому что мой выбор - их не носить.

- БЕЗ НИХ ТЫ МОЖЕШЬ ПОГИБНУТЬ, - заявил Фракир, как будто переводил.

Я пожал плечами.

- Выбор делать мне, и он таков: я ни одному из вас не отдам предпочтения.

Меня овеяло порывом ветра, одновременно и жарким, и холодным похоже, их вздох смешался.

- ТЫ СДЕЛАЕШЬ ВЫБОР, - передал Фракир, - БУДЕШЬ ТЫ ЭТО ОСОЗНАВАТЬ ИЛИ НЕТ. ВСЕ ДЕЛАЮТ ВЫБОР. ПРОСТО ТЕБЯ ПРОСЯТ СДЕЛАТЬ ЭТО ОФИЦИАЛЬНО.

- А что в моем случае такого особенного? - спросил я.

Снова тот же ветер.

- ТЫ - ДВАЖДЫ НАСЛЕДНИК, НАДЕЛЕННЫЙ ВЕЛИКОЙ СИЛОЙ.

- Мне никогда не хотелось враждовать ни с одним из вас, - заявил я.

- НЕ ОЧЕНЬ-ТО ЭТО ХОРОШО, - ответили мне.

- Тогда уничтожьте меня сейчас же.

- ИГРА ЕЩЕ НЕ ЗАКОНЧИЛАСЬ.

- Тогда давайте продолжим, - сказал я.

- НАМ НЕ НРАВИТСЯ ТВОЯ ПОЗИЦИЯ.

- Напротив, - ответил я.

От последовавшего за этим громового хлопка я потерял сознание. А полагал я, что могу позволить себе быть честным до конца, вот по какой причине: у меня было сильное подозрение, что обойти участников этой игры, наверное, трудно.

Я очнулся простертым на куче ножных лат, кирас, латных рукавиц, шлемов и прочих замечательных штук того же рода. Все они были угловатыми и с отростками, впивавшимися в меня. Осознал я это постепенно, потому что многие важные части тела у меня онемели.

- ЭЙ, МЕРЛИН.

- ФРАКИР, - откликнулся я. - НАДОЛГО Я ОТКЛЮЧАЛСЯ?

- НЕ ЗНАЮ. Я САМ ТОЛЬКО ЧТО ПРИШЕЛ В СЕБЯ.

- ВОТ УЖ НЕ ЗНАЛ, ЧТО МОЖНО ВЫРУБИТЬ КУСОК ВЕРЕВКИ.

- Я ТОЖЕ. ПРЕЖДЕ ТАКОЕ СО МНОЙ НЕ СЛУЧАЛОСЬ.

- ТОГДА ПОЗВОЛЬ МНЕ ЗАДАТЬ ВОПРОС БОЛЕЕ ПРАВИЛЬНО: НЕ ЗНАЕШЬ, СКОЛЬКО ВРЕМЕНИ МЫ БЫЛИ БЕЗ СОЗНАНИЯ?

- ПО-МОЕМУ, ДОВОЛЬНО ДОЛГО. ДАЙ МНЕ ВЫГЛЯНУТЬ ЗА ДВЕРЬ, И Я СМОГУ ДАТЬ ТЕБЕ ЛУЧШЕЕ ПРЕДСТАВЛЕНИЕ ОБ ЭТОМ.

Я медленно поднялся на ноги, не мог устоять и рухнул. Я пополз к выходу, отметив при этом, что из груды, кажется, ничего не исчезло. Пол и вправду треснул. Возле дальней стены в самом деле лежал мертвый карлик.

Выглянув наружу, я увидел яркое небо, все в черных точках.

- НУ? - спросил я немного погодя.

- ЕСЛИ Я РАССЧИТАЛ ПРАВИЛЬНО, СКОРО УТРО.

- ПЕРЕД РАССВЕТОМ ВСЕГДА СВЕТЛЕЕТ, А?

- ВРОДЕ ТОГО.

Кровообращение в ногах восстанавливалось, они горели. Я заставил себя подняться и стал, привалясь к стене.

- ЕСТЬ КАКИЕ-НИБУДЬ НОВЫЕ УКАЗАНИЯ?

- ПОКА НЕТ. У МЕНЯ ТАКОЕ ЧУВСТВО, ЧТО ОНИ ДОЛЖНЫ ПОЯВИТЬСЯ С РАССВЕТОМ.

Шатаясь, я добрел до ближайшей скамьи и упал на нее.

- ЕСЛИ ЧТО-НИБУДЬ СЕЙЧАС ЗАЙДЕТ СЮДА, Я СМОГУ ОТБИВАТЬСЯ ТОЛЬКО СТРАННЫМ НАБОРОМ ЗАКЛИНАНИЙ. ОТ СПАНЬЯ НА ДОСПЕХАХ КОЕ-ГДЕ СУДОРОГИ НЕ ПРОХОДЯТ. ТАК ЖЕ СКВЕРНО, КАК СПАТЬ В ПОЛНОМ ВООРУЖЕНИИ.

- НАПУСТИ НА ВРАГА МЕНЯ, И, САМОЕ МЕНЬШЕЕ, Я СУМЕЮ ВЫИГРАТЬ ДЛЯ ТЕБЯ ВРЕМЯ.

- СПАСИБО.

- МНОГО ЛИ ТЫ ПОМНИШЬ?

- НАЧИНАЯ С ТОГО МОМЕНТА, КАК БЫЛ РЕБЕНКОМ. А ЧТО?

- В МОЕЙ ПАМЯТИ ХРАНЯТСЯ МОИ ОЩУЩЕНИЯ С ТЕХ ПОР, КАК ЛОГРУС ВПЕРВЫЕ НАГРАДИЛ МЕНЯ НОВЫМИ СПОСОБНОСТЯМИ. НО ВСЕ ДО МОМЕНТА НАШЕГО ПОЯВЛЕНИЯ ЗДЕСЬ КАЖЕТСЯ СНОМ. Я, ПОХОЖЕ, ПРОСТО ПРИВЫК РЕАГИРОВАТЬ НА ПРОЯВЛЕНИЯ ЖИЗНИ.

- МНОГИЕ ЛЮДИ ТОЖЕ ТАКОВЫ.

- ПРАВДА? РАНЬШЕ Я НЕ МОГ ДУМАТЬ И ОБЩАТЬСЯ ТАКИМ СПОСОБОМ.

- ВЕРНО.

- КАК ТЫ ДУМАЕШЬ, ЭТО НАДОЛГО?

- ТО ЕСТЬ?

- МОЖЕТ БЫТЬ, ЭТО ТОЛЬКО ВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ? НЕ МОЖЕТ ЛИ ОКАЗАТЬСЯ, ЧТО Я ПОЛУЧИЛ НОВЫЕ СВОЙСТВА ТОЛЬКО, ЧТОБЫ СПРАВЛЯТЬСЯ С ОПРЕДЕЛЕННЫМИ ОБСТОЯТЕЛЬСТВАМИ ЗДЕСЬ?

- НЕ ЗНАЮ, ФРАКИР, - ответил я, растирая левую лодыжку. - ПОЛАГАЮ, ЭТО ВПОЛНЕ ВОЗМОЖНО. ТЫ ПРИВЫКАЕШЬ К НОВОМУ СОСТОЯНИЮ?

- ДА. ДОГАДЫВАЮСЬ, ЧТО ЭТО ГЛУПО С МОЕЙ СТОРОНЫ. КАК МЕНЯ МОЖЕТ ВОЛНОВАТЬ ТО, О ЧЕМ Я НЕ БУДУ ТОСКОВАТЬ, КОГДА УТРАЧУ ЕГО?

- ВОПРОС ХОРОШИЙ, НО ОТВЕТА Я НЕ ЗНАЮ. МОЖЕТ БЫТЬ, В КОНЦЕ КОНЦОВ ТЫ ВСЕ РАВНО ДОСТИГНЕШЬ ТАКОГО СОСТОЯНИЯ.

- НЕ ДУМАЮ. НО ТОЧНО НЕ ЗНАЮ.

- ТЫ БОИШЬСЯ ВЕРНУТЬСЯ В ПРЕЖНЕЕ СОСТОЯНИЕ?

- ДА.

- ВОТ ЧТО Я ТЕБЕ СКАЖУ. КОГДА МЫ НАЙДЕМ ВЫХОД ОТСЮДА, НЕ ЛЕЗЬ ВПЕРЕД МЕНЯ.

- НЕ МОГУ.

- ПОЧЕМУ? ПРИ СЛУЧАЕ ТЫ БУДЕШЬ ПО РУКОЙ, НО Я МОГУ И САМ О СЕБЕ ПОЗАБОТИТЬСЯ. РАЗ У ТЕБЯ ТЕПЕРЬ ПОЯВИЛИСЬ ЧУВСТВА, У ТЕБЯ ДОЛЖНА БЫТЬ И СОБСТВЕННАЯ ЖИЗНЬ.

- НО Я ЖЕ УРОДЕЦ.

- А РАЗВЕ ВСЕ МЫ НЕ ТАКОВЫ? ПРОСТО ХОЧЕТСЯ, ЧТОБЫ ТЫ ЗНАЛ - Я ПОНИМАЮ ТЕБЯ И ОТНОШУСЬ К ЭТОМУ НОРМАЛЬНО.

Он еще раз сжал мне руку и замолчал.

Хотел бы я не бояться выпить воду.

Я просидел там, наверное, почти час, подробно перебирая все, что произошло со мной за последнее время, отыскивая разгадки и размышляя, какова же тут система.

- КАЖЕТСЯ, Я СЛЫШУ ТВОИ МЫСЛИ, - вдруг сказал Фракир, - И МОГУ В ОДНОМ ВОПРОСЕ КОЕ-ЧТО ПРЕДЛОЖИТЬ ТВОЕМУ ВНИМАНИЮ.

- ДА? ЧТО ЭТО ТАКОЕ?

- ТОТ, КТО ПЕРЕНЕС ТЕБЯ СЮДА...

- СУЩЕСТВО, ВЫГЛЯДЕВШЕЕ, КАК МОЙ ОТЕЦ?

- ДА.

- ЧТО ЖЕ ОН?

- ОН БЫЛ НЕ ТАКИМ, КАК ДВА ТВОИХ ДРУГИХ ПОСЕТИТЕЛЯ. ОН БЫЛ СМЕРТНЫМ.

А ОНИ - НЕТ.

- ТЫ ХОЧЕШЬ СКАЗАТЬ, ЭТО И В САМОМ ДЕЛЕ МОГ БЫТЬ КОРВИН?

- Я НИКОГДА НЕ ВСТРЕЧАЛ ЕГО, ПОЭТОМУ НЕ МОГУ СКАЗАТЬ. НО ОН НЕ БЫЛ ОДНОЙ ИЗ ЭТИХ КОНСТРУКЦИЙ.

- А ТЫ ЗНАЕШЬ, ЧТО ОНИ ТАКОЕ?

- НЕТ. ЗНАЮ ТОЛЬКО ОДНУ СТРАННУЮ ВЕЩЬ - И СОВСЕМ НЕ ПОНИМАЮ ЕЕ.

Я наклонился вперед, потирая виски. Несколько раз я глубоко вздохнул.

В горле было очень сухо, а мышцы болели.

- ПРОДОЛЖАЙ. Я ЖДУ.

- Я НЕ ОЧЕНЬ ЗНАЮ, КАК ЭТО ОБЪЯСНИТЬ, - сказал Фракир, - НО В ДНИ, КОГДА Я НЕ УМЕЛ ЧУВСТВОВАТЬ, ТЫ, НЕ ПОДУМАВ, ПРОНЕС МЕНЯ НА ЗАПЯСТЬЕ ЧЕРЕЗ ЛАБИРИНТ.

- Я ПОМНЮ. ПОТОМ ИЗ-ЗА ТВОЕЙ РЕАКЦИИ У МЕНЯ ДОЛГО ОСТАВАЛСЯ РУБЕЦ.

- СОЗДАНИЯ ХАОСА И СОЗДАНИЯ ПОРЯДКА НЕ СЛИШКОМ ХОРОШО СХОДЯТСЯ. НО Я ВЫЖИЛ. И ПРИОБРЕЛ ОПЫТ. А ТЕ ПОДОБИЯ ДВОРКИНА И ОБЕРОНА, ЧТО ПРИХОДИЛИ К ТЕБЕ В ПЕЩЕРУ...

- НУ?

- ЧЕЛОВЕЧЕСКОЙ БЫЛА ТОЛЬКО ИХ НАРУЖНОСТЬ. ВНУТРИ, В ГЕОМЕТРИЧЕСКОЙ СТРУКТУРЕ, ПУЛЬСИРОВАЛИ ЭНЕРГЕТИЧЕСКИЕ ПОЛЯ...

- ТЫ ГОВОРИШЬ ТАК, СЛОВНО ЭТО БЫЛА КОМПЬЮТЕРНАЯ МУЛЬТИПЛИКАЦИЯ.

- ЧТО-ТО ПОДОБНОЕ НЕ ИСКЛЮЧЕНО. ТОЧНО НЕ ЗНАЮ.

- А МОЙ ОТЕЦ НЕ БЫЛ ОДНИМ ИЗ НИХ?

- НЕ-А. НО Я ВЕДУ НЕ К ТОМУ. Я УЗНАЛ ПЕРВОПРИЧИНУ.

Я внезапно насторожился.


Сторінка 11


Назад Далі

1....9 10...12 13...32


Перейти на сторінку:

Всі твори, представлені в розділі БІБЛІОТЕКА сайта www.straus.net.ua, взяті з відкритих джерел. Авторам, котрі бажають або не бажають бачити свої твори на цьому сайті, необхідно написати нам звідси. А роскомнадзору йти слідом за руським ваєнним карабльом.