Бібліотека Страуса - Халед Госсейні - Ловець повітряних зміїв

Повернутись по переліку книжок автора

Сторінка 64

— Як твої батьки сприйняли новину?

— Мадар за нас тішиться. Ти ж знаєш, Аміре, як вона до тебе ставиться, ти в її очах непогрішимий. А падар... ну, що в нього на думці, як завжди, важкувато збагнути. Він мало говорить.

— А ти? Ти щаслива?

Я почув, як вона перекладає слухавку з руки в руку.

— Думаю, ми будемо добрими до твого племінника, а він, можливо, буде добрим до нас.

— Я теж так думаю.

— Мабуть, звучить дуже дивно, але я вже уявляю, якою буде його улюблена курна чи улюблений предмет у школі. Уявляю, як допомагатиму йому з уроками...

Сорая засміялася. Вода в лазничці стихла. Я чув, як Сограб плюскається, розхлюпуючи воду через край ванни.

— Ти будеш чудово про нього дбати, — озвався я.

— Ой, ледь не забула! Я телефонувала до каки Шаріфа.

Я пригадав, як він під час нашої ніки декламував вірш, написаний на клаптику поштового готельного паперу. Його син тримав Коран у нас із Сораєю над головами, доки ми йшли до сцени, усміхаючись у камери, що раз по раз блимали спалахами.

— І що він сказав?

— Ну, пообіцяв трохи розворушити місцеве афганське кубельце і звернутися до своїх знайомих з міграційної служби.

— Прекрасна новина! Не можу дочекатися, коли ви з Сограбом зустрінетеся.

— А я не можу дочекатися зустрічі з тобою, — відказала дружина.

Я всміхнувся і поклав слухавку.

За кілька хвилин з лазнички вийшов Сограб. Після візиту до Реймонда Ендрюза він вимовив заледве десять слів, і всі мої намагання зав’язати розмову завершувалися щонайбільше кивком або односкладовою відповіддю. Хлопчик заліз у ліжко і натягнув ковдру до підборіддя. А невдовзі вже посопував.

Я протер круглу плямку на запітнілому дзеркалі та поголився старомодним готельним станком — таким, який треба відкривати та вставляти лезо в тримач. Потім теж заліз у ванну і лежав там, аж доки гаряча парка вода охолола і моя шкіра вкрилася сиротами. Лежав, поринувши в роздуми, мрії, фантазії...

Омар Фейсал виявився смаглявим кругловидим чоловіком з ямочками на щоках, чорними очима-ґудзиками та приязною усмішкою, що світилася щілиною між зубами. Його тонке волосся було зібране в кінський хвіст. Омар був у коричневому вельветовому костюмі зі шкіряними латками на ліктях і мав із собою зношений і напхом напханий портфель. Йому бракувало ручки, тож Омар тулив портфель до грудей. Він був із тих людей, які мають звичку починати речення смішком і зайвими перепрошеннями на кшталт: «Вибачайте, я буду о п’ятій». І смішок. Коли я зателефонував йому, Омар наполіг, що приїде до нас. «Перепрошую, але таксисти в цьому місті — мов ті акули, — сказав досконалою англійською без нотки акценту. — Вчують іноземця — здеруть потрійну ціну».

Омар протиснувся в двері з усмішкою та вибаченнями, сопучи та пітніючи. Витер чоло хустинкою, відкрив портфель, покопирсався в ньому, шукаючи блокнот, і перепросив за розсипані на постелі папери. Сограб сидів, схрестивши ноги, на своєму ліжку й одним оком дивився телевізор, який працював у беззвучному режимі, а другим стежив за квапливим юристом. Вранці я йому розповів, що до нас прийде Фейсал, хлопчик кивнув, хотів був щось запитати, але змовчав і натомість продовжив дивитися передачу з балакучими тваринами.

— Ага, осьде він, — сказав Фейсал, розгортаючи лінійований блокнот із жовтими сторінками. — Сподіваюся, мої діти у справах організаційних будуть схожі на матір. Вибачайте, мабуть, від свого потенційного адвоката ви сподівалися почути не таке, еге ж?

Він засміявся.

— Ну, Реймонд Ендрюз про вас високої думки.

— Містер Ендрюз! Авжеж, авжеж. Достойний чоловік. Власне, він зателефонував мені та розповів про вас.

— Справді?

— О так.

— Отже, ви знаєте про нашу ситуацію.

Фейсал доторкнувся до намистинок поту над верхньою губою.

— Я знаю ту версію, яку ви розповіли містерові Ендрюзу, — відказав, і на його щоках з’явилися ямочки від удавано скромної усмішки. Він повернувся до Сограба. — А це, напевне, і є той юнак, через якого весь клопіт, — промовив мовою фарсі.

— Це Сограб, — сказав я. — Сограбе, це пан Фейсал, адвокат, про якого я тобі розповідав.

Сограб зіслизнув з ліжка та потис Омарові Фейсалу руку.

— Солям алєйкум, — промовив неголосно.

— Алєйкум солям, Сограбе, — відповів Фейсал. — Ти ж знаєш, що тебе названо на честь великого воїна?

Сограб кивнув. Знову заліз на ліжко та вклався на бік, щоб дивитися телик.

— Не знав, що ви так добре розмовляєте фарсі, — сказав я англійською. — Ви виросли в Кабулі?

— Ні, я народився в Карачі[109]. Але в Кабулі прожив кілька років. У Шарі-Нау, поблизу мечеті Хаджі Якуб, — розповів Фейсал. — А виріс я взагалі в Берклі. Батько відкрив там музичну крамничку наприкінці шістдесятих. Вільне кохання, стрічки на головах, строкаті сорочки та ще багато чого такого, ну, ви в курсі, — він нахилився вперед. — Я бував на Вудстоку.

— Круто, — сказав я, і Фейсал засміявся так голосно, що знову почав пітніти. — Власне, я розповів містеру Ендрюзу правду, приховавши лише один-два, ну, може, три факти. Вам я розповім нецензуровану версію.

Адвокат лизнув палець, погортав сторінки, знайшов чисту, зняв з ручки ковпачок.

— Я ціную це, Аміре. Пропоную надалі провадити розмову англійською.

— Згода.

І я все йому розповів. Про зустріч з Рахімом-ханом, поїздку в Кабул, сиротинець, каменування на стадіоні Ґазі.

— Господи, — прошепотів Фейсал, — як прикро, а в мене були такі приємні спогади про Кабул. Важко повірити, що це те саме місто, про яке ви мені розказуєте.

— А ви бували там останнім часом?

— О Боже, ні.

— Це вам не Берклі, повірте.

— Продовжуйте.

І я розповів йому все, що було далі: про зустріч з Ассефом, про бійку, про Сограба та його рогатку, про втечу в Пакистан. Коли завершив, Фейсал зробив кілька нотаток, глибоко вдихнув і похмуро на мене глянув.

— Що ж, Аміре, на вас чекає дуже нелегка битва.

— Її можливо виграти?

Він надів на ручку ковпачок.

Сторінка 64

Назад Далі

1....62 63...65 66...76

Перейти на сторінку:

Всі твори, представлені в розділі БІБЛІОТЕКА сайта www.straus.net.ua, взяті з відкритих джерел. Авторам, котрі бажають або не бажають бачити свої твори на цьому сайті, необхідно написати нам звідси. А роскомнадзору йти слідом за руським ваєнним карабльом.