Бібліотека Страуса - Халед Госсейні - Ловець повітряних зміїв

Повернутись по переліку книжок автора

Сторінка 18

— Можемо покататися, — запропонував батько. Запрошення, та лише наполовину щире.

— Може, пізніше. Трохи стомився, — відказав я.

— Гаразд, — сказав баба.

— Баба?

— Що?

— Дякую за феєрверки, — промовив я. Подяка, та лише наполовину щира.

— Відпочивай, — сказав батько і рушив до своєї кімнати.

Другий подарунок від баби — але він навіть не почекав, поки я його розгорну — наручний годинник. Блакитний циферблат із золотими стрілочками у формі блискавиць. Я й міряти його не став. Кинув на купу іграшок у кутку. Єдиний подарунок, який туди не полетів, — записник у шкіряній оправі від Рахіма-хана. Тільки його я не вважав здобутим кривавою ціною.

Я сидів на краю ліжка, крутив у руках записник, згадував те, що Рахім-хан розповів про Гомайру: його батько просто вивіз її геть, і, зрештою, то був найкращий вихід. Інакше вона страждала б. Немов слайд, який безперервно блимав, коли заїло проектор каки Гомаюна, у моїй голові без упину виникав той самий образ: Гассан, схиливши голову, подає напої Ассефу та Валі. Можливо, так справді буде для нього найкраще. Його страждання полегшаться. І мої теж. Хай там як, а стало цілком очевидно: хтось із нас мусить піти.

Трохи згодом того ж дня я таки взяв «швін» і поїхав на ньому кататися — вперше і востаннє. Кілька разів об’їхав квартал і повернувся. Дістався під’їзною доріжкою до заднього двору, де Гассан і Алі прибирали розгардіяш після минулої ночі. Подвір’я було засмічене паперовими стаканчиками, зіжмаканими серветками, порожніми пляшками з-під газованих напоїв. Алі складав стільці та ставив їх уздовж стіни. Побачив мене і махнув рукою.

— Салям, Алі, — привітався я, махаючи у відповідь.

Він підняв палець — знак, щоб я зачекав, — і подався у своє помешкання. За мить вигулькнув з хижки, тримаючи щось у руках.

— Учора в нас із Гассаном зовсім не було нагоди вручити тобі подарунок, — сказав Алі й простяг мені коробку. — Подарунок скромний, Аміре-ага, і не гідний тебе. Але ми сподіваємося, що він усе одно тобі сподобається. З днем народження.

Мені до горла підкотився клубок.

— Дякую тобі, Алі, — промовив я.

Краще б вони нічого мені не купували! Я відкрив коробку, а там лежало новісіньке видання «Шах-наме» — у твердій палітурці, з блискучими кольоровими ілюстраціями внизу сторінок. Ось Фаранґіс дивиться на свого новонародженого сина Кей-Хосрова. Ось Афрасіяб, вихопивши меч, мчить на коні поперед війська. Звісно, ось і Рустам завдає смертельного поранення своєму сину, воїнові Сограбу.

— Вона прекрасна, — сказав я.

— Гассан розповів, що твоя книжка вже стара й потріпана, та й сторінок у ній бракує, — мовив Алі. — А в цій усі картинки намальовані вручну, чорнильною ручкою, — додав гордо, приглядаючись до книжки, якої ні він, ні його син не могли прочитати.

— Вона чудова, — повторив я. І то була правда. А ще, підозрюю, вона чимало коштувала. Так хотілося сказати Алі, що це я не гідний такого подарунка, а не навпаки. Натомість я знову скочив на велосипед.

— Подякуй Гассанові від мене.

Урешті-решт я жбурнув книжку на ту саму купу подарунків у кутку своєї кімнати. Але раз у раз наштовхувався на неї поглядом, тож мусив закопати її десь на дні. І того ж вечора, перш ніж вкластися спати, я запитав бабу, чи він, бува, не бачив мого наручного годинника.

Наступного ранку я чекав у кімнаті, доки Алі прибере кухню після сніданку. Чекав, доки він помиє тарілки, протре кухонні меблі. Дивився з вікна своєї спальні, як вони з Гассаном вирушають на базар скуповуватися, штовхають перед собою порожні продуктові візочки.

Тоді взяв кілька конвертів з грошима, що валялися серед купи подарунків, прихопив годинник і тихцем вийшов у коридор. Зупинився під кабінетом баби і прислухався. Він був там увесь ранок — телефонував у справах. Батько й зараз розмовляв із кимось про доставку килимів, що мала відбутися наступного тижня. Я спустився сходами, перетнув подвір’я і ввійшов у помешкання Алі та Гассана під шовковицею. Підняв Гассанів матрац і запхав під нього свій новий годинник і жменю афганських купюр.

Почекав іще з півгодини. Потім постукав у двері до баби і сказав те, що мусило стати останньою краплею в бездонному морі підлої брехні.

Крізь вікно спальні я спостерігав, як Алі та Гассан штовхають угору під’їзною доріжкою візки, навантажені м’ясом, нааном, фруктами й овочами. Побачив, як баба виходить з будинку та прямує до Алі. Їхні губи рухалися, вимовляючи слова, яких я не чув. Баба вказав на будинок, і Алі кивнув. Вони розійшлися. Баба повернувся в дім, Алі подався слідом за Гассаном у їхню хижку.

За кілька хвилин баба постукав у мої двері.

— Іди до мене в кабінет, — сказав. — Владнаємо ситуацію всі разом.

Я ввійшов у кабінет і сів на один зі шкіряних диванів. Гассан і Алі долучилися до нас аж за півгодини або й більше.

Вони обидва перед тим плакали — про це свідчили їхні червоні підпухлі очі. Стояли перед бабою, тримаючись за руки. І раптом я задумався: коли і як я встигнув змінився аж настільки, що можу тепер завдавати такого болю.

Баба одразу ж запитав:

— Це ти вкрав гроші? Гассане, це ти вкрав у Аміра годинник?

Гассан відповів одним-єдиним словом і вимовив його тонким надламаним голосом:

— Так.

Я сіпнувся, ніби дістав ляпас. Серце моє впало, і я мало не виблював правду. А тоді зрозумів: то була остання жертва Гассана заради мене. Якби він сказав «ні», баба повірив би йому, тому що всі знали, що Гассан ніколи не бреше. А якби баба повірив йому, то провина впала б на мене — мені довелося б усе пояснювати, і викрилася б моя справжня подоба. Баба ніколи й нізащо не пробачив би мені. І так постало ще одне відкриття: Гассан знав. Він чудово знав, що я бачив усе в тому завулку, що я стояв там і нічогісінько не зробив. Знав, що я зрадив його, та все-таки знову мене рятував — можливо, востаннє. Тієї миті я так його любив, любив дужче, ніж будь-кого у своєму житті, і так хотів розказати їм усім, що то я був змією в траві, чудовиськом в озері. Я не гідний цієї жертви — я брехун, обманник і злодій. І я розповів би, але якась частина мене раділа. Раділа, що все невдовзі завершиться. Баба звільнить їх, буде трохи боляче, але життя триватиме. А саме цього я й хотів: рухатися далі, забути минуле, почати все з нової сторінки. Хотів знову вільно дихати.

Проте баба приголомшив мене, сказавши:

— Я прощаю тобі.

Прощаю? Але ж крадіжка була єдиним непрощенним гріхом, спільним знаменником усіх інших гріхів. «Коли вбиваєш людину, то крадеш життя. Крадеш право дружини мати чоловіка, позбавляєш дітей батька. Коли брешеш, то крадеш в іншого право на правду. Коли шахруєш, то крадеш право на справедливість. Немає нічого гіршого за крадіжку». Хіба ж батько не казав цих слів, всадовивши мене на коліна? Як же він міг просто взяти та пробачити Гассанові? І якщо баба зміг пробачити йому таке, то чому не може простити мені того, що я не став сином його мрії? Чому?..

— Ми їдемо звідси, ага-сагіб, — сказав Алі.

— Що?! — баба зблід.

— Ми більше не можемо тут жити, — промовив Алі.

— Але ж я пробачив, Алі, чи ти не почув?

— Ага-сагіб, життя тут стало для нас нестерпним. Ми їдемо.

Алі притягнув до себе Гассана, обхопивши сина рукою за плечі. То був захисний жест, і я зрозумів, від кого Алі його захищає. Алі зиркнув у мій бік так холодно і непрощенно, що стало очевидно — Гассан йому розповів. Розповів про все: про те, що заподіяв йому Ассеф із приятелями, про повітряного змія, про мене. Дивно, та я тішився, що хоч хтось тепер знає, який я насправді, — прикидатися було надто виснажливо.

— Та начхати на ті гроші й годинник, — сказав баба, розкривши руки долонями вгору. — Не розумію, чому ви так... і що значить «нестерпним»?

— Вибач, ага-сагіб, але ми вже спакували сумки. Таке наше рішення.

Баба підвівся, і на його обличчі майнула тінь горя.

— Алі, невже я погано про вас дбав? Невже погано ставився до тебе чи до Гассана? Ти — брат, якого в мене ніколи не було, Алі, сам же знаєш. Будь ласка, не їдьте.

— Нам і без того складно, ага-сагіб, не ускладнюй ще більше, — мовив Алі.

Його рот смикнувся, обличчя на мить скривилося гримасою. Саме тоді я збагнув глибину болю, до якого спричинився, чорноту горя, яке на всіх накликав, — навіть паралізоване обличчя Алі не могло приховати його страждання. Я примусив себе подивитися на Гассана, але він похилив голову, зіщулив плечі й крутив пальцем мотузок від сорочки.

А батько благав:

Сторінка 18

Назад Далі

1....16 17...19 20...76

Перейти на сторінку:

Всі твори, представлені в розділі БІБЛІОТЕКА сайта www.straus.net.ua, взяті з відкритих джерел. Авторам, котрі бажають або не бажають бачити свої твори на цьому сайті, необхідно написати нам звідси. А роскомнадзору йти слідом за руським ваєнним карабльом.